Поетичний альманах

Україна // Осінь// День вчителя// Новий рік//

ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ Ще не вмерла України ні слава, ні воля. Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє. Душу, тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відоб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж ворогами. Душу, тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. П. Чубинський   ПРАПОР Прапор — це державний символ Він є в кожної держави; Це для всіх — ознака сили, Це для всіх — ознака слави. Синьо-жовтий прапор маєм: Синє — небо, жовте — жито; Прапор цей оберігаєм, Він — святиня, знають діти. Прапор свій здіймаєм гордо, Ми з ним дужі і єдині, Ми навіки вже — народом, Українським, в Україні. Н. Поклад   ПРАПОР Синій, як море, як день, золотий — З неба і сонця наш прапор ясний. Рідний наш прапор високо несім! Хай він, уславлений, квітне усім! Гляньте, на ньому волошки цвітуть, Гляньте, жита в ньому золото ллють. З жита й волошок наш прапор ясний. З неба і сонця, як день весняний. О.Олесь   НАШ ПРАПОР Небеса блакитні Сяють з глибини, А пшеничні й житні Мерехтять лани. Образ цей не зблідне, Хоч минуть жнива. Це знамено рідне – Злото й синява. Прапор наш, як літо, В сонці майорить. По долині – жито, По горі – блакить. Прапор наш – не битва, Не рушничний дріб: По горі молитва, По долині – хліб. Д. Павличко   ГЕРБ Наш герб — тризуб, Це воля, слава й сила; Наш герб — тризуб. Недоля нас косила, Та ми зросли, ми є, Ми завжди будем, Добро і пісню несемо Ми людям. Н. Поклад ТРИЗУБ Наш герб — тризуб. У ньому сила Отця небесного і сина.  Уважно придивись до нього — На Духа схожий він Святого, Що голубом злетів з небес І у людських серцях воскрес. Тризуб, немов сім'я єдина, Де тато, мама і дитина Живуть у мирі і любові В.Паронова   Я - УКРАЇНКА Я - українка! Горджуся й радію, Що рідною мовою Я володію, Шевченковим словом Умію писати Слова мелодійні І вірші складати. Я - українка! Живу в Україні, На вільній, єдиній Моїй Батьківщині, Де все мені в радість: Ліси і садки. Озера й річки, І глибокі ставки, Лани неосяжні, І гори, й долини, Червоні на білому Грона калини. В душі моїй солодко Грає сопілка, Бо я з України, Бо я - українка! О. Василенко   РІДНА ХАТА Різні в світі є країни, Різні люди є у світі, Різні гори, полонини, Різні трави, різні квіти. Є з усіх одна країна, Найрідніша нам усім, То — прекрасна Україна, Нашого народу дім. Там шумлять степи безкраї, Наче вміють говорити, Там ясніше сонце сяє, Там солодше пахнуть квіти. Різні в світі є країни, Гарні є і є багаті, Та найкраще в Україні, Бо найкраще в рідній хаті.   ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ Дівчина-калина В білому віночку Вийшла із хатини, Стала на горбочку. А як заспівала Солов'їно-дзвінко — В лісі розстеляла Килими з барвінку. Золотила ниву, Голубила небо, Дітвору щасливу Кликала до себе. Кличе всіх щоднини До краси і згоди Пісня України, Що єдна народи. М. Гринчук   МОЯ УКРАЇНА На росах, на водах, На всіх переходах Курличеш мені в журавлиних ключах, Моя Україно, Родима країно, Ясні небеса в материнських очах. Я чую твій голос, Пшеничний твій колос У душу мені засіває зерно. Моя Україно, Колиско-калино, Пізнати тебе мені щастя дано. З тобою розлука — Гірка моя мука, Печаль журавля без гнізда в чужині. Моя Україно, Білявко-хатино, З твойого вікна світить доля мені. М. Ткач   СОНЯЧНИЙ ДІМ Привітний і світлий наш сонячний дім, Як радісно й весело жити у нім. Тут мамина пісня і усмішка тата. В любові й добрі тут зростають малята. Дзвінка наша пісня до сонечка лине: «Мій сонячний дім — це моя Україна!» А. Німенко   РІДНИЙ КРАЙ Де у світі кращі гори, Де таке повітря свіже, Де шумлять так гарно бори, І хвилює спіле збіжжя? Де ясніше сонце світить, Де гарніше зорі сяють, Де ж миліше пахнуть квіти, Як у нашім любім краї? М. Підгірянка   * * * Зацвітає калина, Зеленіє ліщина. Степом котиться диво-луна. Це моя Україна, Це моя Батьківщина, Що, як тато і мама, одна! А. Камінчук

ДОБРИЙ ДЕНЬ, УКРАЇНО МОЯ! Струмок серед гаю, як стрічечка. На квітці метелик, мов свічечка. Хвилюють, малюють, квітують поля – Добридень тобі, Україно моя! П. Тичина   НАШ РІДНИЙ КРАЙ Як довелося б мандрувати – Піти по рідній всій землі: У кожне місто завітати, У кожнім побувать селі, - То навіть би за сотню років Цього б не встигли ми зробить: Простори в нас такі широкі, А міст і сіл – що не злічить! М. Познанська     РІДНЕ Україна – рідний край, Рідне поле, зелен гай, Рідне місто й рідна хата, Рідне небо й рідна мати. Я.Скидан   ЦЕ МОЯ УКРАЇНА Зацвітає калина, Зеленіє ліщина, Степом котиться диво-луна, Це моя Україна, Це моя Батьківщина, Що, як тато і мама, одна. А.Камінчук   У РІДНОМУ КРАЇ Одна Батьківщина, і двох не буває, Місця, де родилися, завжди святі. Хто рідну оселю свою забуває, Той долі не знайде в житті. У рідному краї і серце співає, Лелеки здалека нам весни несуть. У рідному краї і небо безкрає, Потоки, потоки, мов струни, течуть. Тут мамина пісня лунає і нині, Її підхопили поля і гаї. Її вечорами по всій Україні Співають в садах солов'ї. І я припадаю до неї устами, І серцем вбираю, мов спраглий води. Без рідної мови, без пісні, Без мами збідніє, збідніє земля назавжди. М.Бакая ЖУРАВЛИК З далекого краю, З далеких світів Журавлик на крилах Додому летів, Минав океани, Ліси і моря, Вдивлявсь крізь тумани: - Чия це земля, Чиї це долини, Чиї це луги, Чию це калину Гойдають вітри! Впізнав батьківщину: - Моя це земля, Моє тут гніздечко І мова моя. Л. Пилип’юк   З ТОБОЮ Послухай, як струмок дзвенить, Як гомонить ліщина. З тобою всюди, кожну мить Говорить Україна. Послухай, як трава росте, Напоєна дощами, І як веде розмову степ З тобою колосками. Послухай, як вода шумить – Дніпро до моря лине, - З тобою всюди, кожну мить Говорить Україна. П. Осадчук   УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК У віночку нашім Різнобарвні квіти — Символ України І дарунок літа. Тож усім на нього Подивитись любо: Гілочку зелену Узяли у дуба, Квіточку любистку, Щоб усіх любили, У барвінку листя, Аби довго жили. Чорнобривців квіти, Щоб чорніли брови, Кетяги калини — Для краси й любові. У вінок вплітають Колосочки жита, Щоб могли багато І в достатку жити. А в червонім маку, Що цвіте у полі, Кров людей, пролита У боях за волю. Є ще різні квіти В нашім ріднім краї, Їх веселе літо У вінок вплітає. Л. Савчук   УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК Зробила я віночок Із квітів та стрічок, Піду в нім танцювати Веселий гопачок. Віночок український У райдужній красі. У нього в нашій школі Закохані усі. Хоч квіти паперові, Та їхні кольори Дарують гарний настрій Всій нашій дітворі. Я лагідно торкаю Цю ніжність і красу. Свою веселу вдачу До кожного несу. В.  Кленц   ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ Я йшов лугами навпростець, Де трави у коліно, Знайому пісню вітерець Співав про Україну. Шуміли в ній бори, ліси І грали десь цимбали, Козацькі давні голоси, Мов з-під землі, лунали. І моря чорного прибій В кайданнім передзвоні Я чув у пісні вітровій У себе біля скроні. Ловив я звуки на льоту В повітрі голубому І вивчив пісеньку оту Дорогою додому. І поки йшов я поміж трав По молодому листу, З верби сопілку змайстрував Зелену, голосисту. Тоді вдихнув пісенний звук У дудочку вербову, Озвався гай, озвався луг На ту правдиву мову. Шуміли в ній бори, ліси І грали десь цимбали... Уже й пташині голоси Ту пісню підіймали. Затихнув я, бо йшов здаля. Дай, думаю, спочину... Аж чую - вся моя земля Співа про Україну. П. Засенко   ПІСНЯ Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі!.. Шуми, Україно, як рідні ліси, Як вітер в широкому полі. До суду тебе не скують ланцюги, І руки не скрутять ворожі: Стоять твої вірні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі. Стоять, присягають тобі на шаблях І жити, і вмерти з тобою, І прапори рідні в кривавих боях Ніколи не вкрити ганьбою! О. Олесь   * * * Я живу на Україні, Де річки, озера сині, - Чиста в них вода, прозора, В дно глибинне світять зорі. Найгарніші наші села, Люди мудрі і веселі, Хати білі, чепурненькі, Діти всі такі гарненькі… Маки в полі червоніють, І волошки ген синіють, Всі сади таки плодючі, Огороди всі родючі. Наша Україно мила, Донька я твоя щаслива. Г. Камісарова

ВІРШІ  УКРАЇНСЬКИХ  ПОЕТІВ  ПРО  ОСІНЬ

Осінь  Давно вже попрощали нас З-під неба журавлі, Пташки замовкли у гаях, І втихло на землі. Вже ліс убрав багровий стрій, Зів’ялий лист паде, — В гостину з півночі до нас Грізна зима іде. Припали квіти до землі, Туман наліг кругом, Ще день, ще два — і всі поля Заснуть глибоким сном. Лиш розгулялися вітри, Лісами зводять шум, На нивах стебла гнуть сухі І ломлять, мов на глум. У хату діточки біжать: «Де ділася весна? Чому вже сонечка-тепла І радості нема?» Вже темна осінь надійшла, Зів’ялий лист паде, По листю повагом до нас Грізна зима іде. (Сидір Воробкевич) Із книги «Зелене Око. 1001 вірш» Дихає прозора прохолода… Дихає прозора прохолода, Верболіз закутався в туман. З лісу, з поля, з сивого болота Тихо підкрадається зима. Краснобоке літечко зів’яло, Яблуком скотилось за поріг. Листя золоте нечутно впало Килимом пухким до наших ніг. На ромашках відцвіли росини, Відсюрчали коні-стрибунці. Перелітний птах у небі синім – Мов сльозинка тепла на щоці. На ланах із ранку і до ночі Крають землю гострі лемеші. Не зів’яло літечко, бо хоче Залишитись у моїй душі. (Віктор Геращенко)

Осінь пензлика взяла Осінь пензлика взяла, малювати почала, в білокорої берізки золотила довгі кіски. Став багряним колір чуба в мудрого дідуся-дуба. Дві сестрички, дві осички стали жовті, мов лисички. А довкруг, довкруг травиця тихо-тихо золотиться. Ось палахкотять калина, горобина і шипшина. Не вгаває щедра осінь, а малює неба просинь. Ще — тоненькі павутинки, сірий дощик і хмаринки… Пензлик біга без упину — гарна в осені картина. (Марія Пономаренко) Осінь Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання. В'яне все навколо, де пройдуть копита, золоті копита чорного коня. Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка гола мерзне за вікном. (Володимир Сосюра)   Красива осінь вишиває клени...  Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. (Ліна Костенко)

Вірші російських поетів про осінь

**** Есть в осени первоначальной Короткая, но дивная пора — Весь день стоит как бы хрустальный, И лучезарны вечера... Пустеет воздух, птиц не слышно боле, Но далеко еще до первых зимних бурь И льется чистая и теплая лазурь На отдыхающее поле... (Ф. Тютчев) ****  Уж небо осенью дышало, Уж реже солнышко блистало, Короче становился день, Лесов таинственная сень С печальным шумом обнажалась. Ложился на поля туман, Гусей крикливых караван Тянулся к югу: приближалась Довольно скучная пора; Стоял ноябрь уж у двора. (А.  Пушкин) Перед дождем Заунывный ветер гонит Стаю туч на край небес. Ель надломленная стонет, Глухо шепчет темный лес. На ручей, рябой и пестрый, За листком летит листок, И струей, сухой и острой; Набегает холодок. Полумрак на все ложится, Налетев со всех сторон, С криком в воздухе кружится Стая галок и ворон... (Н. Некрасов)  **** Ласточки пропали, А вчера зарей Всё грачи летали Да, как сеть, мелькали Вон над той горой. С вечера все спится, На дворе темно. Лист сухой валится, Ночью ветер злится Да стучит в окно. Лучше б снег да вьюгу Встретить грудью рад! Словно как с испугу Раскричавшись, к югу Журавли летят. Выйдешь – поневоле Тяжело – хоть плачь! Смотришь – через поле Перекати-поле Прыгает, как мяч. (А. Фет)  Листопад Лес, точно терем расписной, Лиловый, золотой, багряный, Веселой, пестрою стеной Стоит над светлою поляной. Березы желтою резьбой Блестят в лазури голубой, Как вышки, елочки темнеют, А между кленами синеют То там, то здесь в листве сквозной Просветы в небо, что оконца. Лес пахнет дубом и сосной, За лето высох он от солнца, И Осень тихою вдовой Вступает в пестрый терем свой... (И. Бунин) **** Осень. Чащи леса. Мох сухих болот. Озеро белесо. Бледен небосвод. Отцвели кувшинки, И шафран отцвел. Выбиты тропинки, Лес и пуст, и гол. Только ты красива, Хоть давно суха, В кочках у залива Старая ольха. Женственно глядишься В воду в полусне – И засеребришься Прежде всех к весне. (И. Бунин) Осень Поспевает брусника, Стали дни холоднее, И от птичьего крика В сердце стало грустнее. Стаи птиц улетают Прочь, за синее море. Все деревья блистают В разноцветном уборе. Солнце реже смеется, Нет в цветах благовонья. Скоро Осень проснется И заплачет спросонья. (К. Бальмонт)   Осенью  Осень наступила, Высохли цветы, И глядят уныло Голые кусты. Вянет и желтеет Травка на лугах, Только зеленеет Озимь на полях. Туча небо кроет, Солнце не блестит; Ветер в поле воет; Дождик моросит. Воды зашумели Быстрого ручья, Птички улетели В тёплые края. (А. Плещеев) **** Скучная картина! Тучи без конца, Дождик так и льется, Лужи у крыльца... Чахлая рябина Мокнет под окном, Смотрит деревушка Сереньким пятном. Что ты рано в гости, Осень, к нам пришла? Еще просит сердце Света и тепла!.. (А. Плещеев) **** Нивы сжаты, рощи голы, От воды туман и сырость. Колесом за сини горы Солнце тихое скатилось. Дремлет взрытая дорога. Ей сегодня примечталось, Что совсем-совсем немного Ждать зимы седой осталось. Ах, и сам я в чаще звонкой Увидал вчера в тумане: Рыжий месяц жеребенком Запрягался в наши сани. (С. Есенин)  Последний шмель Черный бархатный шмель, золотое оплечье, Заунывно гудящий певучей струной, Ты зачем залетаешь в жилье человечье И как будто тоскуешь со мной? За окном свет и зной, подоконники ярки, Безмятежны и жарки последние дни, Полетай, погуди — и в засохшей татарке, На подушечке красной, усни. Не дано тебе знать человеческой думы, Что давно опустели поля, Что уж скоро в бурьян сдует ветер угрюмый Золотого сухого шмеля! (И.А.Бунин)

Осень  И снова, как в милые годы тоски, чистоты и чудес, глядится в безвольные воды румяный редеющий лес. Простая, как Божье прощенье, прозрачная ширится даль. Ах, осень, мое упоенье, моя золотая печаль! Свежо, и блестят паутины... Шурша, вдоль реки прохожу, сквозь ветви и гроздья рябины на тихое небо гляжу. И свод голубеет широкий, и стаи кочующих птиц – что робкие детские строки в пустыне старинных страниц... (В. Набоков) Лес осенью Меж редеющих верхушек Показалась синева. Зашумела у опушек Ярко- жёлтая листва. Птиц не слышно. Треснет мелкий Обломившийся сучок, И, хвостом мелькая, белка Лёгкий делает прыжок. Стала ель в лесу заметней – Бережёт густую тень. Подосиновик последний Сдвинул шапку набекрень. (А. Твардовский) В октябре  В октябре, в октябре Частый дождик на дворе. На лугах мертва трава, Замолчал кузнечик. Заготовлены дрова На зиму для печек. (С. Маршак) Бабье лето Наступило бабье лето — Дни прощального тепла. Поздним солнцем отогрета, В щелке муха ожила. Солнце! Что на свете краше После зябкого денька?.. Паутинок легких пряжа Обвилась вокруг сучка. Завтра хлынет дождик быстрый, Тучей солнце заслоня. Паутинкам серебристым Жить осталось два-три дня. Сжалься, осень! Дай нам света! Защити от зимней тьмы! Пожалей нас, бабье лето: Паутинки эти — мы. (Д. Кедрин) **** Скинуло кафтан зелёный лето, Отсвистали жаворонки всласть. Осень, в шубу жёлтую одета, По лесам метёлкою прошлась. Чтоб вошла рачительной хозяйкой В снежные лесные терема Щеголиха в белой размахайке – Русская, румяная зима! (Д. Кедрин)    Осеннее утро Обрываются речи влюбленных, Улетает последний скворец. Целый день осыпаются с кленов Силуэты багровых сердец. Что ты, осень, наделала с нами! В красном золоте стынет земля. Пламя скорби свистит под ногами, Ворохами листвы шевеля. (Н. Заболоцкий)   Осень Был поздний ветер дюж, Нес пепел листьев прелых И муть, как из тарелок, Выплескивал из луж. Рябины рдела гроздь. А лес, густой недавно, Листвой блиставший славно, Стал виден всем насквозь. Он был как близкий дом, Где содраны обои, Нет ламп над головою,— Узнаешь, да с трудом. В различные концы, Сложив свои гардины И сняв свои картины, Разъехались жильцы. Струился дождь из мглы, Тянулся запах прели, И словно обгорели Намокшие стволы. О, милые дома!.. Напрасно сердцу грустно: Все выправит искусно, Все выбелит зима. (К. Ваншенкин) **** Осень только взялась за работу, только вынула кисть и резец, положила кой-где позолоту, кое-где уронила багрец, и замешкалась, будто решая, приниматься ей этак иль так? То отчается, краски мешая, и в смущенье отступит на шаг... То зайдется от злости и в клочья все порвет беспощадной рукой... И внезапно, мучительной ночью, обретет величавый покой. И тогда уж, собрав воедино все усилья, раздумья, пути, нарисует такую картину, что не сможем мы глаз отвести. И притихнем, смущаясь невольно: что тут сделать и что тут сказать? ...А она все собой недовольна: мол, не то получилось опять. И сама уничтожит все это, ветром сдует, дождями зальет, чтоб отмаяться зиму и лето и сначала начать через год. (Маргарита Алигер) **** Осень ранняя. Падают листья. Осторожно ступайте в траву. Каждый лист — это мордочка лисья... Вот земля, на которой живу. Лисы ссорятся, лисы тоскуют, лисы празднуют, плачут, поют, а когда они трубки раскурят, значит — дождички скоро польют. По стволам пробегает горенье, и стволы пропадают во рву. Каждый ствол — это тело оленье... Вот земля, на которой живу. Красный дуб с голубыми рогами ждет соперника из тишины... Осторожней: топор под ногами! А дороги назад сожжены! ...Но в лесу, у соснового входа, кто-то верит в него наяву... Ничего не попишешь: природа! Вот земля, на которой живу (Б. Окуджава)

ДО ДНЯ ВЧИТЕЛЯ

З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ! Є професія у світі —  Серце віддавати дітям!  Серце вчителя безкрає,  Як би він його не краяв. Тому гідний вчитель шани.  Так, любові і пошани  За роботу непросту  І за те, що я росту! Хай же вистачить терпіння  Передати нам уміння.  А за працю вашу діти  Щиро вам дарують квіти! С. Гордієнко **** Учителю, прийми уклін доземний За щире серце і любов святу, За людяність і чесний труд щоденний, За відданість, а ще за доброту. За те, що ти даруєш дітям крила, Щоб їм летіти у широкий світ. За мрії світлі, знайдені вітрила І за щасливий, радісний політ. За кожен день і кожне щире слово, За ніжність й ласку в радості й журбі. За те, що в школі нам було чудово, Спасибі, рідний вчителю, тобі!  **** Я пам'ятаю день і час, Коли пішов у перший клас, Коли за парту вперше сів І першу лінію провів... Як перше слово прочитав, Як першу букву написав, І перші вчительки слова, Що хліб - усьому голова. Повік залишаться в мені Дитячі мрії осяйні, Стежина в росяні поля І перша вчителька моя. Я пам'ятаю ту любов, Що оживає знову й знов. Подругу в білому вбранні, Що часто снилася мені... Я пам'ятаю день і час, Коли скінчив останній клас. Шкільний дзвінок у груди бив, А я дзвонив, а я дзвонив... Повік залишаться в мені Юнацькі мрії осяйні, Стежина в росяні поля І перша вчителька моя

**** Тим, хто пізнати добро допоміг,  Тим, хто відкрив для нас тайни доріг,  Тим, хто нам крила дарує щодня,  Тим, хто відкрив нам жагу пізнання Тим, чия праця важка, непроста,  Тим, чиє слово добром пророста,  Тим, хто відкрив нам науки світання Наші святкові і щирі вітання! Привітання на день вчителя у віршах **** До поки сонце світить з висоти, Щебечуть птахи, зацвітають квіти, Ми Вам життям бажаєм твердо йти, І днем грядущим від душі радіти! Хай щастя завжди супроводить Вас, Людська повага й шана не минають, А вашу мрію й працю повсякчас Лиш визнання вінчають! ***** Усяким людям усякі дари: Одному ясний сильний ум, Що не знаходить у світі пари; Другому рій крилатих дум, Що, мов орли, летять за хмари; Ще іншим - руки золоті: Що очі бачать, руки вдіють Який же дар дістали ті, Що так дітей учити вміють? Мені здається, в скарбі тім Любові найбільше дісталося їм. Учитель - це наша совість Взірець в житті єдиний Без цього життєва повість Не пишеться у людини. Не має свого він часу Життя його - тільки школа Учитель - це дружні класи, Учитель - це така доля. **** Пустували не раз і не два І уроки зривати уміли У вас боліла від нас голова, Але ви все одно нас любили. **** Це щастя – Вашим учнем бути, Вас слухать, З Вами говорить. Ви кожного умієте почути, Окрилити, навчити і любить. Дитячу душу ласкою зігріти І добротою ниву засівать, Безмежно, щиро цілий світ любити І дітям усього себе віддать.

ВІРШІ ПРО НОВИЙ РІК

Новый календарь Давно ли покупали календарь, а вот уже почти перелистали, и вот уже на прежнем пьедестале себе воздвигли новый календарь и он стоит, как новый государь, чей норов до поры еще неведом, и подданным пока не угадать, дарует ли он мир и благодать, а, может быть, проявится не в этом. Ах, государь мой, новый календарь, три с половиной сотни, чуть поболе, страниц надежды, радости и боли, спрессованная стопочка листов, билетов именных и пропусков на право беспрепятственного входа под своды наступающего года, где точно обозначены уже часы восхода и часы захода рожденья чей-то день и день ухода туда, где больше не т календарей, и нет ни декабрей, ни январей, а все одно и то же время года. Ах, Государь мой, новый календарь! Что б ни было, пребуду благодарен за каждый лист, что будет мне тобой подарен, за каждый день такой-то и такой из них, что мне бестрепетной рукой отсчитаны и строго, и бесстрастно. ...И снова первый лист перевернуть - как с берега высокого нырнуть в холодное бегущее пространство. Юрий Левитанский

Размышления в канун Нового года На что мы тратим жизнь? На мелочные ссоры, На глупые слова, пустые разговоры, На суету обид, на гордость – вновь и вновь. На что мы тратим жизнь… А надо б – на любовь. Сжигаем жизнь дотла всё на пустое что-то: На нудные дела, ненужные  заботы. В угоду обществу придумываем маски. Всё красим в серый цвет, забыв другие краски. Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку, На «имидж» и «престиж», ненужную науку, На ложь и хвастовство, на дармовую службу. На что мы тратим жизнь? А надо бы – на дружбу. Куда-то всё спешим, чего-то добываем. Чего-то ищем всё, а более теряем; Всё копим золото, тряпьё и серебро. На что мы тратим жизнь? А надо б – на добро. Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем; С серьёзностью смешной вещички выбираем. Но сколько ни гадай – всё выберешь не ту. На что мы тратим жизнь? А надо б – на мечту. Боимся радости, боимся верить в сказки, Боимся и мечты, и нежности, и ласки; Боимся полюбить, чтоб после не тужить. На что мы тратим жизнь…А надо просто – жить.